Завантаження...

Роль мануального м’язового тестування з прикладу неврології

Важливість оцінки м’язової сили

Визначення м’язової сили є важливим компонентом обстеження, особливо у неврологічних пацієнтів. Цей метод використовується для оцінки сили м’язів з метою диференціювання справжньої слабкості від порушень координації рухів або поганої витривалості. Його можна назвати руховим тестуванням, оцінкою м’язової сили, ручним тестуванням м’язів чи іншими синонімами. Оцінка м’язової сили може проводитись медсестрами, лікарями, фізіотерапевтами, остеопатами, хіропрактиками та іншими фахівцями.

Функція тестування м’язової сили

М’язова сила особливо актуальна у випадках, коли пацієнт пред’являє скарги на слабкість у кінцівках, і навіть за підозри на неврологічну патологію. Це невід’ємна частина неврологічного обстеження, особливо для пацієнтів з інсультом, черепно-мозковою травмою, травмою спинного мозку, невропатією, бічним аміотрофічним склерозом та іншими захворюваннями.

Загальноприйнятим методом оцінки м’язової сили є шкала ручної діагностики м’язової сили. Цей метод включає тестування основних м’язових груп верхніх і нижніх кінцівок проти зусиль екзаменатора і оцінку сили пацієнта за шкалою від 0 до 5 відповідно:

  • 0 – рухи та м’язові скорочення відсутні;
  • 1 – слабке скорочення м’язів;
  • 2 – рухи лише у горизонтальній площині;
  • 3 – здатність піднімати кінцівку, але не проти опору;
  • 4 – здатність піднімати кінцівку проти невеликого опору, повний діапазон руху;
  • 5 – нормальна сила, повний діапазон руху.

Стандартне визначення м’язової сили проводиться з метою виявлення патології нервової системи, нервово-м’язових сполук або самих м’язів. М’язове тестування у верхніх кінцівках включає дослідження наступних рухів – згинання супінованої руки в ліктьовому суглобі, розгинання руки в ліктьовому суглобі, розгинання в променево-зап’ястковому суглобі, протиставлення великого пальця пензля, відведення мізинця, розгинання основних фаланг II-. М’язове тестування в нижніх кінцівках включає згинання стегна в тазостегновому суглобі, розгинання ноги в колінному суглобі, згинання ноги в колінному суглобі, розгинання (тильне згинання) стопи в гомілковостопному суглобі, підошовне згинання стопи в гомілковостопному суглобі.

Що потрібно врахувати під час проведення мануального м’язового тестування (ММТ)


Запрошення Сергія Гриценка на семінари з прикладної кінезіології

Під час тестування для забезпечення достовірних результатів слід використовувати спеціальну методику обстеження. Пацієнта слід попросити зняти тісний або сковуючий рух одяг, щоб екзаменатор міг бачити м’язи та спостерігати за м’язовим скороченням. Екзаменатор повинен також стабілізувати суглоб і спостерігати, щоб інші м’язи не працювали в момент обстеження. Спочатку фахівець досліджує обсяг пасивних рухів у суглобах, щоб унеможливити місцеві поразки опорно-рухового апарату (м’язові та суглобові контрактури). Потім досліджується обсяг активних рухів пацієнта. Визначається можливість піднімати кінцівку без опору, якщо пацієнт не може задіяти м’язи з усуненням сили тяжіння, екзаменатор повинен помістити руку на м’яз і попросити пацієнта знову спробувати їй рухати, що дозволяє екзаменатору відчувати напругу м’язів, навіть якщо посмикування не видно. Це відрізнятиме оцінку 0 від оцінки 1. Коли пацієнт демонструє повний діапазон руху, дослідження слід повторити, чинячи опір руху для всього діапазону руху. Якщо ці дії будуть успішними, пацієнт повинен подолати якийсь опір, а потім максимальний опір екзаменатора. Не схильна до впливу або менш зачеплена сторона для порівняння повинна бути перевірена спочатку, щоб виміряти контралатеральну силу; всі чотири кінцівки повинні бути перевірені щодо повноти рухів.

Даний метод дуже поширений, простий у застосуванні та не вимагає спеціального обладнання. Попри ці переваги, він також має обмеження. Оцінка залежить від суб’єктивного сприйняття лікаря. Залежно від своєї фізичної сили, екзаменатори можуть чинити різний опір. Тест не враховує стан опорно-рухового апарату, який може зробити тестування болючим або важко переносимим, наприклад, при тендинопатії чи артриті. Тест залежить від зусиль пацієнтів, які можуть чинити поганий опір через больовий синдром, неправильне розуміння інструкцій, психологічні або інші особливості. Нарешті, дана система визначає рівень опору, але не вимірює силу.

Альтернативні методи дослідження м’язів

Вимірювати м’язову силу можна у мірах ваги, одиницях виміру сили чи інших одиницях. Для цього потрібно спеціалізоване обладнання, найчастіше використовують динамометри. Динамометрія забезпечує точніший вимір сили, яку може надавати м’яз, і дозволяє простежити за змінами в силі м’язів з часом. Динамометрія з ручним захопленням є популярним прикладом, коли пацієнт стискає ручку, яка реєструє силу, що застосовується. Недоліки динамометрії – це потреба у дорогому чи спеціалізованому устаткуванні, дослідження обмежується певною групою м’язів і цей метод доступний лікарям лише певних спеціальностей.

Інший варіант дослідження м’язової сили – це визначення функціональних рухів, а не кількісної сили. Прикладом функціонального м’язового тесту може бути присідання чи вставання зі стільця. Дане тестування дає інформацію про те, наскільки збережено повсякденну активність пацієнта. Проте тести на функціональну активність не дають кількісної чи якісної оцінки сили м’язів, як у випадку з динамометрією. Відповідно зміни цього показника не можна відстежити з часом.

Клінічне значення мануального м’язового тестування

М’язове тестування допоможе виявити неврологічні проблеми, у яких слабкість м’язів є важливим симптомом захворювання. Повинні бути досліджені певні групи м’язів залежно від передбачуваного діагнозу. Ретельна техніка обстеження є важливою для забезпечення достовірних результатів. Даний метод застосовують терапевти різних спеціальностей, він не потребує спеціального обладнання та має хорошу надійність. У той час як більш точні методи вимірювання, наприклад динамометрія з ручним захопленням, менш суб’єктивна і забезпечує кількісне вимірювання, яке можна відстежувати з часом. Функціональна оцінка сили застосовується у випадках, коли необхідно оцінити якість життя пацієнтів та його повсякденну активність.

Залишити коментар

Залишити відповідь

Вгору