ПНФ – один із методів фізичної терапії, реабілітації, заснований на принципах функціональної анатомії та нейрофізіології людини.

Головна мета застосування ПНФ полягає в досягненні максимально можливого рівня функціонування пацієнта або спортсмена.

Метою терапії PNF є поліпшення функціонування рухових центрів у ЦНС і формування правильного стереотипу руху за рахунок стимуляції пропріорецепторів на периферії. Метод довів свою ефективність у відновленні пацієнтів із порушенням рухової активності (ДЦП, невропатії, наслідки черепно-мозкових травм і травм спинного мозку, наслідки ГПМК). Також стимуляція ефективна під час роботи з посттравматичними і постіммобілізаційними контрактурами, м’язовою гіпотрофією, больовими синдромами тощо.

Методика виникла в США в роки Другої Світової Війни як дієвий метод для реабілітації постраждалих під час воєнних дій, і наразі є однією з найбільш вивчених, структурованих та ефективних концепцій фізичної реабілітації в країнах Заходу.

У 1946 році на підставі власного клінічного досвіду і теоретичного підтвердження докторами Кабот і Маргарет Нотт було сформульовано основну концепцію методу.
Нині метод ПНФ широко використовують у разі захворювань центральної та периферичної нервової системи у США (інститути нейрореабілітації “Кабота і Кайзера”), і країнах Європейського Союзу (у деяких країнах відомий, як метод Кабот). У вітчизняній літературі зустрічаються різні інтерпретації назви методу PNF – Proprioceptive Neuromuscular Facilitation: пропріоцептивне нейрофасциляторне протікання, пропріоцептивне нейром’язове полегшення або розтягнення.

• PNF – це інтегрована система, кожен вплив спрямований насамперед на весь організм, а не на окремий сегмент, що страждає.
• Ґрунтуючись на концепції нереалізованого потенціалу, фізичний терапевт (реабілітолог) завжди націлений на мобілізацію прихованих резервів пацієнта
• Спрямованість лікування завжди ПОЗИТИВНА (немає болю, досяжні цілі, спрямованість на успіх, прямий і опосередкований вплив, інтенсивний початок), що дає змогу збільшувати й використовувати потенціал пацієнта на фізичному та психологічному рівні
• Первинна мета будь-якого впливу PNF – допомогти пацієнту досягти максимуму своїх власних функціональних можливостей
• Для досягнення максимуму власних функціональних можливостей пацієнта, терапевт комбінує принципи моторного контролю і моторного навчання в процесі роботи.

1. Позитивна спрямованість лікування
2. Найвищий рівень активності та участі пацієнта
3. Мобілізація потенціалу з допомогою інтенсивної тренировки.

З розвитком методу стала очевидною його ефективність у багатьох галузях відновної та спортивної медицини:

1. у травматології та спортивній медицині – реабілітація після травм та операцій
2. в ортопедії та вертебрології – при грижах дисків та змінах постави
3. у неврології – після ОНМК, черепно-мозкових та спинальних травм, при ураженнях периферичних нервів, при хворобі Паркінсона тощо.
4. у педіатрії – при дитячому церебральному паралічі, для стимулювання розвитку моторики, виправлення постави та ін.
5.  у ревматології – при артритах та артрозах суглобів
6.  після ендопротезування суглобів.

Метод ПНФ дозволяє збільшувати силу та витривалість ослаблених м’язів, збільшувати обсяг рухів, покращувати координацію, стабільність рухів, домагаючись вищого рівня функціонування пацієнта. При цьому виді лікування фахівець та пацієнт працюють узгоджено, поступово стабілізуючи усі відділи опорно-рухового апарату, домагаючись повного відновлення.

Інтеграція до практики методу ПНФ розширює можливості масажистів, мануальних терапевтів, остеопатів, реабілітологів, тілесно-орієнтованих терапевтів, йога-терапевтів та інших фахівців, які займаються питаннями реабілітації та оздоровлення.

Практичне відпрацювання складає 75% часу семінару.

Здебільшого всі рухи, що здійснюються під час процедури ПНФ, відбуваються за певною траєкторією, яка називається “діагоналлю”. Спірально-діагональний характер природних рухів зумовлений структурою скелетно-м’язової системи. Більшість м’язів розташовані спіралеподібно навколо кісток, тому під час скорочення вони, як правило, здійснюють спіралеподібний рух. Первинні рухи новонароджених мають переважно спірально-діагональний характер – рефлекс смоктання рук і ніг, перевертання, повзання тощо. Під час вертикалізації людини ці рухи за зовнішнім виглядом набувають більш лінійного характеру, але в основі своїй залишаються складноскладовими (ходьба, біг, плавання тощо). Використання “діагоналей” ПНФ дає змогу в найбільш фізіологічному режимі задіяти функціональні м’язові ланцюги і відновити “програми” первинних рухів, що сприяє ефективнішому відновленню рухових функцій.

Цей метод може бути застосований на ранніх етапах нейрореабілітації, навіть у хворих із важкими неврологічними розладами. За наявності парезів і плегій ПНФ може здійснюватися на здоровому боці в поєднанні з пасивними рухами по діагоналях на боці ураження.

У разі периферичних неврологічних порушень, пов’язаних із порушенням нервової провідності або больовим синдромом, існують певні напрямки діагональних рухів, найефективніші для відновлення функції конкретного периферичного нерва (сплетіння або спинномозкового корінця).

Усі рухи в діагоналях ПНФ рекомендується виконувати в певній послідовності: перед виконанням руху м’язи, що беруть участь у роботі, фіксують і пасивно приводять у положення з максимальним розтягуванням, завдяки чому досягають додаткової стимуляції м’язових рецепторів, що поліпшує процес “рефлекторного перепрограмування”. Після цього здійснюється команда на виконання діагонального руху і контролюється його траєкторія. Для закріплення правильності виконання рухів ця послідовність виконується певну кількість повторень.

PNF-терапія – одна з методик лікування рухом, яка дає змогу відновити функціональні зв’язки між нервовою системою, що керує руховим актом, і м’язами, які безпосередньо здійснюють рух. Перед фахівцями з PNF-терапії стоїть завдання створити в процесі роботи з пацієнтом правильні статичні та динамічні стереотипи, збільшуючи рухову активність. У PNF-терапії кожен вплив спрямований на весь організм, а не тільки на окремий уражений м’яз.

1. Поняття реедукації.

2. Поняття фасилітації.

3. Введення у концепцію ПНФ:

– історія ПНФ;

– фізіологічне обґрунтування концепції ПНФ.

4. Концепція ПНФ:

– Основні принципи та процедури ПНФ.

5. Паттерни руху:

– патерни лопатки;

– Паттерни тазу;

– патерни верхньої кінцівки;

– патерни нижньої кінцівки;

– Патерни шиї;

– Патерни тулуба.

6. Методи ПНФ:

– ритмічна стимуляція руху;

– поєднання ізотонічних скорочень;

– ритмічна стабілізація;

– Hold-Relax;

– Contract-Relax.

7. Активності в положенні сидячи, лежачи та стоячи для шиї, тулуба, а також верхніх та нижніх кінцівок.

Семінар складається з 2 частин: ПНФ1 та ПНФ2.

• лікарям фізичної та реабілітаційної медицини (лікарям ФРМ);

• спеціалістам з реабілітації, фізіотерапевтам;

• кінезітерапевтам, інструкторам ЛФК;

• остеопатам, мануальним терапевтам;

• масажистам, які працюють з неврологічними пацієнтами;

• прикладним кінезіологам (відновлювати руховий стереотип після структурної корекції);

• спортивним лікарям, персональним тренерам фітнесу та тренажерного залу.