Ефективність остеопатичних вісцеральних маніпуляцій при лікуванні захворювань внутрішніх органів на прикладі закрепів
Закрепом у дорослої людини заведено вважати випорожнення кишківника менше 3 разів на тиждень. Глобальна поширеність закрепів у світі в осіб старше 60 років перевищує 18%. Згідно з даними літератури, поширеність закрепів в Україні становить 8,4%, а в Казахстані – 7,8%. Тільки у США 4 мільйони людей страждають від цього стану, це найпоширеніша скарга з боку шлунково-кишкового тракту. Ба більше, на закрепи припадає 2,5 мільйона візитів до лікаря на рік.
Порушенню випорожнення кишківника сприяють багато чинників, як-от відсутність фізичних вправ, зневоднення, недостатнє споживання харчових волокон, надмірне використання проносних засобів, які можуть спричиняти парадоксальні побічні ефекти.
Традиційні рекомендації з лікування закрепів включають:
- зміну раціону харчування або прийом безрецептурних добавок для збільшення споживання харчових волокон;
- проносні засоби;
- фармакологічні препарати для зменшення запалення і стимуляції перистальтики;
- рясне пиття;
- регулярні фізичні вправи;
- біологічний зворотний зв’язок для тренування пуборектального м’яза (що спричиняє аноректальну дисфункцію) або м’язів тазового дна;
- заняття йогою для звільнення органів травлення, поліпшення кровообігу, стимуляції перистальтики та дефекації.
Однак, хоча вищезгадані методи можуть полегшити симптоми, вони не в змозі повністю усунути основні чинники.
Існують зовнішні та внутрішні причини, що посилюють запалення, які також можуть відігравати роль у розвитку закрепу. До зовнішніх чинників належать механічні травми, отримані в автомобільних аваріях (включно з силою, що передається через ремінь безпеки), хірургічні рубці, повторювані рухи тіла, вагітність та інші травми. До внутрішніх належать інфекції, хронічний емоційний стрес, побічні ефекти ліків і харчові алергії/підвищена чутливість. Запалення, що виникає під впливом цих зовнішніх і внутрішніх чинників, може призвести до дисфункції або порушення моторної функції ШКТ, що призводить до закрепів. Запальні процеси висушують тканини організму, знижуючи здатність внутрішніх органів ковзати в навколишньому середовищі, що призводить до утворення спайок, які впливають на функціональність органів.
Слід зазначити, що традиційні підходи до лікування закрепів, особливо фармакологічне лікування, можуть призвести до безлічі ускладнень, таких як медикаментозна алергія, численні побічні дії проносних препаратів, звикання до проносних та ін.
Саме тут на допомогу приходить остеопатична терапія, а точніше, вісцеральні маніпуляції.
Що таке вісцеральна маніпуляція?
Вісцеральна маніпуляція (ВМ) – це м’який мануальний вплив, спрямований на внутрішні органи. ВМ з’явилася ще в дописемні часи в багатьох азіатських і європейських медичних культурах. Тобто це метод, що пройшов випробування часом. Під поняття ВМ підпадає безліч різних підходів, включно з абдомінальним масажем і остеопатичним маніпулятивним лікуванням (ОМЛ).
Залежно від методики потрібні різні рівні досвіду і майстерності. Техніки абдомінального масажу охоплюють загальніші, менш цілеспрямовані мануальні техніки, такі як погладжування, постукування, розминка та вібрація, які не обов’язково потребують поглиблених анатомічних знань, специфічного розташування рук або навичок оцінки, що необхідні для цілеспрямованішого мануального лікування.
Пацієнти з хронічними закрепами можуть навчитися технікам абдомінального масажу для довгострокового самоконтролю свого стану. Під час масажу живота особливу увагу приділяють рухам за годинниковою стрілкою певних погладжувань по ходу товстої кишки.
На відміну від звичайного масажу живота, ВМ вимагають специфічного розташування рук і глибоких анатомічних знань, особливо щодо підтримувальних зв’язок і орієнтації органів. Навчений лікар-остеопат прикладає певну кількість сили в потрібному напрямку, регулює тривалість і глибину тиску доти, доки не буде досягнуто результату.
Для досягнення оптимальних результатів кваліфіковані лікарі оцінюють стан тканин тіла, використовуючи особливі техніки “прослуховування”, визначаючи лінії напруження по всьому тілу (загальне прослуховування) і точного визначення ділянки найбільшого механічного обмеження (локальне прослуховування).
Жан-П’єр Барраль, французький остеопат і фізіотерапевт після десятиліть скрупульозної роботи з трупним матеріалом і випробувань мануальних технік на живих пацієнтах розробив специфічні техніки ВМ. Розтини виявили характерні місця розташування спайок органів і ліній напруги, а практичне застосування мануальних впливів на пацієнтах з реальними проблемами довело ефективність технік.
За словами Барраля, ВМ “відтворює, гармонізує і підсилює пропріоцептивний зв’язок у тілі, підтримуючи внутрішні механізми поліпшення здоров’я”, що може “… полегшити біль, дисфункцію і вплив поганої постави”. Іншими словами, ВМ покращує механічне, неврологічне і судинне функціонування внутрішніх органів.
Сфера застосування ВМ охоплює далеко не тільки проблеми травлення, вона також спрямована на лімфатичну, судинну, дихальну, нервову, сечостатеву систему та опорно-руховий апарат.
Як працює методика ВМ у разі закрепів
Після того як у результаті загального й місцевого прослуховування виявлено ділянку найбільшого обмеження, методи ВМ враховують 2 різні аспекти.
- Мобільність – здатність внутрішніх органів ковзати і переміщатися стосовно навколишніх органів і тканин у відповідь на зовнішні сили, вільно переміщаючись у навколишньому середовищі. Мобільність вказує на здорове функціонування органів.
- Мотильність – властивий кожному внутрішньому органу енергетичний рух, що простежує шляхи ембріологічного розвитку та міграції органів, зосереджених навколо однієї точки рівноваги.
Під час кожного сеансу оцінюють і відновлюють як мобільність, так і мотильність. Відновлення мотильності зазвичай слідує за відновленням мобільності.
У разі хронічних закрепів методи ВМ спрямовані на зони обмежень, розташовані вздовж або всередині тонкого й товстого кишечнику, прямої кишки й ануса, і особливо на:
- 5 сфінктерів черевної порожнини (кардіальний, пілоричний, сфінктер Одді, дуоденоєюнальний та ілеоцекальний клапан);
- висхідну, поперечну і низхідну ободову кишку;
- ділянку печінкового і селезінкового вигинів і сигмоподібну кишку, де дедалі зневодненіший кишковий вміст затримується в кутах товстої кишки;
- пряму кишку й анальний сфінктер.
Прямі техніки чинять тиск на обмежувальний бар’єр, тоді як непрямі дають змогу тканинам розслабитися внаслідок мануального впливу. Пацієнти можуть по-різному реагувати на ці два підходи. Якщо один з них не працює, інший може виявитися більш ефективним. Деякі техніки подовжують ділянки висхідної та низхідної ободової кишки.
Огляд літератури, опублікованої в період з 1999 до 2011 року, показав, що все більша кількість фактичних даних підтверджує ефективність використання абдомінального масажу для лікування гострих і хронічних закрепів.
Два рандомізованих контрольованих дослідження підтвердили ефективність абдомінального масажу як невідкладної терапії гострого післяопераційного закрепу, і як корисне додаткове лікування для пацієнтів із хронічними закрепами, які приймають проносні препарати. Пацієнти, які отримували абдомінальний масаж, відзначали зниження тяжкості симптомів з боку шлунково-кишкового тракту, поліпшення якості життя і збільшення кількості випорожнень кишківника порівняно з контрольними групами.
Два інших рандомізованих контрольованих дослідження підтвердили доцільність використання вісцеральних маніпуляцій у пацієнтів зі специфічними клінічними проявами, пов’язаними із закрепами – інсультом і хронічним болем у попереку.
В одному з нещодавно опублікованих досліджень порівнювали ефект ВМ у поєднанні з фізіотерапією і тільки фізіотерапією у пацієнтів із хронічним функціональним закрепом після інсульту. ВМ у групі лікування була спрямована на гальмування черевного сфінктера і мобілізацію товстої кишки, тоді як фіктивна (уявна) ВМ у контрольній групі містила тільки поверхневий дотик до ділянки кишечника. У групі ВМ значно зменшилися дискомфорт/біль у животі, розтягнення або здуття живота, утруднена дефекація або відходження газів, біль в анальному отворі під час дефекації та відчуття неповної дефекації. Помітні поліпшення супроводжували зміну симптомів закрепу в групі ВМ порівняно з контрольною групою.
В іншому дослідженні підкреслювали зв’язок між порушеннями роботи шлунково-кишкового тракту, рубцями в черевній порожнині та хронічним болем у попереку. Вісцеросоматичний рефлекс пояснює концепцію вісцеральних больових патернів. Він пов’язує вісцеральні дисфункції з відповідними спінальними іннерваціями, які, своєю чергою, пов’язують із певними соматичними тканинами або суглобами. Експериментальна група в цьому дослідженні отримувала звичайну фізіотерапію плюс істинну ВМ, а контрольна група отримувала звичайну фізіотерапію плюс плацебо ВМ. Справжня ВМ була спрямована на сфінктери черевної порожнини, сигмовидної і товстої кишки, а також глобальні гемодинамічні та печінкові маніпуляції. Після 5 сеансів біль у попереку зменшився в обох групах.
Однак рухливість поперекового відділу хребта і специфічна функціональна активність значно покращилися в групі ВМ порівняно з контрольною групою.
Два пілотних дослідження надали попередні докази того, що остеопатія ефективно лікує хронічні закрепи. В одному з них 6 пацієнтів із хронічними закрепами отримали 6 сеансів ОМЛ упродовж 4 тижнів, що призвело до зменшення тяжкості закрепу (P <0,01), загальних симптомів (P <0,01), якості життя (P <0,01) і часу проходження по товстій кишці (P <0,01). У другому дослідженні 21 жінка з діагнозом хронічний функціональний запор (n=11) або порушення дефекації (n=10) отримували ОМЛ щотижня протягом 4 тижнів. Після ОМЛ збільшився час ороанального транзиту (P = 0,002) і сегментарний час транзиту як правої (P = 0,005), так і лівої (P = 0,009) частини товстої кишки, що значно зменшилися. Частота випорожнень (P = 0,005) і консистенція випорожнень за Бристольською шкалою форми випорожнень (P = 0,003) збільшилися.
Відповідно, пацієнти відзначили зменшення здуття живота, болю в животі та прийому ліків. В одному з досліджень також детально описується комплексний план лікування, що включає ВМ, маніпуляції на страмному нерві та нейром’язове відновлення м’язів тазового дна, яке полегшило біль під час дефекації та сечовипускання, зменшило потребу у проносному на 50% та призвело до формування випорожнення без напруження під час дефекації у жінки, яка не змогла пройти звичайну терапію з біологічним зворотним зв’язком.
Таким чином, остеопатичні методи лікування у вигляді вісцеральних маніпуляцій ефективно зменшують хворобливі симптоми, пов’язані із закрепами, скорочують час транзиту товстою кишкою, покращують частоту випорожнення кишківника та підвищують якість життя пацієнтів навіть без застосування проносних препаратів.
Література
Salari, N., Ghasemianrad, M., Ammari-Allahyari, M. et al. Global prevalence of constipation in older adults: a systematic review and meta-analysis. Wien Klin Wochenschr 135, 389–398 (2023). https://doi.org/10.1007/s00508-023-02156-w1.
Sinclair M. The use of abdominal massage to treat chronic constipation. J Bodyw Mov Ther. 2011;15(4):436-445. doi:10.1016/j.jbmt.2010.07.007
Therapeutic value of visceral manipulation. Barral Institute. Accessed August 24, 2022.
Visceral Manipulation: A Manual Therapy Technique for Relieving Constipation Maria Arini Lopez, PT, DPT, CSCS, CMTPT | September 16, 2022. Upledger Institute https://www.iahe.com/