Метод пропріоцептивної нейром’язової фасилітації у фізичній терапії неврологічних та ортопедичних пацієнтів

Основні принципи ПНФ

1. Стимуляція пропріоцепторів. ПНФ використовує розтягнення і опір для активації пропріоцепторів, що сприяє поліпшенню координації та сили м’язів.
2. Діагональні та спіральні патерни руху. Ці патерни імітують природні рухи тіла і використовуються для поліпшення функціональної активності.
3. Інтеграція дихання. Правильне дихання під час вправ ПНФ допомагає поліпшити кровообіг і оксигенацію м’язів.

Основні ефекти ПНФ

1.  У результаті застосування ПНФ збільшується як активний, так і пасивний обсяг рухів. Дослідження показують, що ПНФ-розтяжка може бути найефективнішим методом стретчингу для збільшення діапазону рухів.
2.  Підвищення пластичності м’язів. Дослідження показали, що ПНФ може підвищити еластичність м’язів. В експерименті підтверджено, що, ПНФ підвищує розтяжність м’язів задньої поверхні стегна і литкового м’яза (musculus gastrocnemius).
3.  Збільшення м’язової сили. ПНФ може збільшити силу ваших м’язів. Дослідження показало, що вертикальні стрибки та дальність кидка можуть значно збільшитися, якщо спортсмени виконують ПНФ-розтяжку двічі на тиждень протягом восьми тижнів.

Виконуючи техніки ПНФ, ви, як правило:

• розтягуєте певну групу м’язів;
• скорочуєте цю групу м’язів проти опору, поки вона перебуває в розтягнутому положенні;
• знову розтягуєте м’язи.

Опір зазвичай забезпечується фізичним або мануальним терапевтом, але за умови відповідного навчання ПНФ пацієнт може виконати самостійно.

Метод пропріоцептивної нейром’язової фасилітації (ПНФ) застосовують не тільки в разі інсультів, а й за низки інших неврологічних захворювань. Ось кілька прикладів:

– травматичні ушкодження головного мозку. ПНФ може використовуватися для поліпшення моторних функцій і координації рухів у пацієнтів, які перенесли травматичні ушкодження головного мозку.

– дитячий церебральний параліч. Вправи ПНФ можуть сприяти поліпшенню рухових навичок і функціональної активності у дітей і дорослих із церебральним паралічем.

– розсіяний склероз. ПНФ корисний у комплексному лікуванні симптомів розсіяного склерозу, таких як м’язова слабкість і проблеми з підтриманням рівноваги.

– хвороба Паркінсона. ПНФ використовується для поліпшення гнучкості, сили і балансу у пацієнтів з паркінсоновою хворобою.

Діапазон застосування ПНФ поширюється і на захворювання периферичної нервової системи. Ось декілька прикладів:

– стимуляція периферичних нервів. ПНФ може використовуватися для стимуляції периферичних нервів, що допомагає поліпшити функціональність і знизити больові відчуття.

– ПНФ покращує рухові навички та знижує больові симптоми у пацієнтів із радикулопатією, пов’язаною з компресією корінців нервів.

– посттравматичні стани. ПНФ застосовується для відновлення функціональності м’язів і зниження болю у пацієнтів після травми периферичних нервів.

– синдром карпального каналу. ПНФ може зменшити симптоми синдрому карпального каналу, такі як оніміння та слабкість у руці.

– міжреберна невралгія. ПНФ покращує функціональність і знижує больові відчуття у пацієнтів з міжреберною невралгією.

– синдром Гієна-Барре. ПНФ сприяє відновленню функції м’язів у таких пацієнтів, покращуючи рухливість і силу м’язів.

Ці приклади демонструють широкий спектр застосування ПНФ у неврологічній практиці, наголошуючи на її значущості як комплексного методу  реабілітації пацієнтів з різними неврологічними розладами.

Оскільки пропріоцептивна нейром’язова фасилітація – це підхід до терапії, що ґрунтується на принципах функціональної анатомії та нейрофізіології, то його широко використовують в ортопедії та реабілітації пацієнтів із захворюваннями опорно-рухового апарату.

Ось кілька прикладів застосування ПНФ:

Пропріоцептивна нейром’язова фасилітація (ПНМ) – це ефективна, безпечна методика, яка може бути дуже корисною у медичный реабілітації, але існують певні стани, за яких її використання слід обмежити або уникати. До них належать:

• гострі запальні процеси: у разі гострих запалень або інфекцій у тій ділянці, де передбачається застосування ПНФ, слід уникати цього методу, щоб не погіршити стан;
• нестабільність суглобів (якщо у пацієнта є нестабільність суглобів, особливо після травм, використання ПНФ може збільшити ризик подальших ушкоджень);
• нещодавні переломи або стан після операції (пацієнти, які нещодавно перенесли операції переломи, можуть потребувати обережнішого підходу до реабілітації, і ПНФ може бути неналежним методом до певного етапу загоєння);
• біль (якщо вправи ПНФ спричиняють біль, то їх слід припинити, оскільки метод має сприяти відновленню без посилення больових відчуттів);
• гіпермобільність (у пацієнтів із гіпермобільністю суглобів або певними генетичними розладами, які впливають на сполучну тканину, ПНФ може посилити гіпермобільність і призвести до травм);
• захворювання легеней і серця (у разі серйозних кардіореспіраторних захворювань інтенсивні вправи ПНФ можуть бути протипоказані);
• окремі неврологічні патологічні стани (у деяких випадках, таких як підвищений тонус м’язів або їхня спастичність, ПНФ може потребувати адаптації або бути невідповідним методом).

Обґрунтуванням широкого впровадження методів ПНФ у клінічну практику є те, що ця методика відрізняється від інших методів реабілітації такими особливостями:

• активне залучення пацієнта (ПНФ активно залучає пацієнта до процесу реабілітації, використовуючи його власні рухи й опір для досягнення цілей);
• врахування нейрофізіологічних механізмів патогенезу захворювань неврологічних та ортопедичних захворювань (ПНФ ґрунтується на знанні нейрофізіологічних механізмів, які регулюють рухові функції, цей метод адаптується до індивідуальних потреб пацієнта, з огляду на його стан, цілі та можливості, а також об’єднує різні елементи функціональних систем організму, як-от моторика, сенсорні функції та дихання, що забезпечує комплексний вплив на пацієнта);
• функціональна спрямованість (ПНФ прагне до поліпшення функціональності пацієнта в повсякденному житті, а не тільки до відновлення окремих рухів).

Ці особливості роблять ПНФ унікальним і ефективним методом у реабілітації.

Для ефективного застосування методики пропріоцептивної нейром’язової фасилітації (ПНФ) необхідне спеціальне навчання. Зазвичай воно охоплює вивчення основних теоретичних принципів і технік ПНФ, практичні заняття і, в деяких випадках, роботу безпосередньо з пацієнтами під керівництвом досвідченого викладача, який має клінічний досвід. Важливо зазначити, що навіть професійні ліцензовані фізичні терапевти, лікарі та інші медичні фахівці, які вважають за необхідне, можуть пройти ці курси, щоб отримати сертифікат і поглибити свої знання.

Навчання ПНФ допомагає фахівцям правильно застосовувати методики для досягнення найкращих результатів у реабілітації пацієнтів і гарантує безпеку процедур. Це також забезпечує глибоке розуміння нейрофізіологічних основ руху і взаємодії між нервовою і м’язовою системами. Наприклад, курси, що проводяться Школою “Реабілітолог”, дають можливість не тільки ознайомитися з методикою ПНФ, а й дають змогу розширити свій кругозір щодо методик реабілітації, які застосовують разом із ПНФ.

1. Lin P., Yang M., Huang D., et al. Effect of proprioceptive neuromuscular facilitation technique on the treatment of frozen shoulder: a pilot randomized controlled trial. BMC Musculoskeletal Disorders. 2022;23:367.
2. Gunning E., Uszynski M.K. Effectiveness of the Proprioceptive Neuromuscular Facilitation Method on Gait Parameters in Patients With Stroke: A Systematic Review. Archives of Physical Medicine and Rehabilitation. 2019;100:980-6.
3. BMJ Open. The Efficacy of the proprioceptive neuromuscular facilitation (PNF) approach in stroke rehabilitation to improve basic activities of daily living and quality of life: a systematic review and meta-analysis protocol. https://doi.org/10.1136/bmjopen-2017-016739
4. ROBERT P. ENGLE, GARY G. CANNER Proprioceptive Neuromuscular Facilitation (PNF) and Modified Procedures for anterior Cruciate Ligament (ACL) Instability/ JOSPT 11.6 December 1989.